Вспоминаем новогодниеприметы

НОВОГОДНИЕ ПРИМЕТЫ

Издавна люди верили, что Новый год – это праздник, наделенный особой энергетикой. Это шанс для всех и каждого оставить позади невзгоды и войти в Новый год чистыми и привлечь к себе удачу.

1. Не давайте людям денег в долг в канун Нового года – весь год вам не будет везти в финансовых вопросах.

2. Сами тоже старайтесь ничего не одалживать перед Новым годом – весь год проведете в долгах.

3. Но а чтобы деньги у вас водились, нужно совершить простой ритуал – положите купюру себе в карман перед тем, как часы пробьют двенадцать.

4. На Новый год нужно обязательно накрыть щедрый и богатый стол, чтобы год жить в достатке.

5. Очень хорошей приметой на Новый год считается поставить на стол солонку. Это вовсе не для того, чтобы подсаливать блюда, а чтобы отогнать злых духов. Кроме того, нужно посыпать солью порог, чтобы никакая нечисть не попала в дом.

6. Празднуя, надо обязательно надеть что-то новое – тогда весь год будешь с обновами. Но нельзя надевать все новое. Лучше не искушать судьбу, что-то оставить прежним. Кроме того, считается, что одетый во все новое рискует в течение года перейти в мир иной.

7. Плохой приметой в канун Нового года считают различные ссоры и споры в семье. Будете ссориться – весь год не видать вам семейного согласия.

8. Не оставляйте уборку дома на последний момент, ведь если вы будете вечером 31-ого декабря выносить старые вещи – это к бедности. А вот если вы этим займетесь 2-ого января, если не успели сделать до Нового года, то это, наоборот, хороший знак.

9. Есть примета, зажигать на Новый год свечи. Ведь огонь очищает дом от негативной энергетики и дарит свет.

10. Как проведешь первые двенадцать дней в году, так и год пройдет!
#New_Year_Ideas@clubmycozyhome

Как встречают Новый год в разных точках земного шара

В России европейское летоисчисление было введено, как известно, Петром Первым 1 января 1700 года. Но если бы древнерусский календарь до сих пор имел свою силу, то мы отмечали бы сейчас новый, 7508 год "от сотворения иора", и не в январе, а в сентябре. А в Китай Новый год придет в феврале - 4697-й год по китайскому календарю. Затем Новый год отпразднуют в Индии. Там 22 марта наступит 1921 год. Чуть позже, 13 апреля, Новый год придет в Непал. Он станет 2056-м. Мусульмане встретят свой 1419-й год летом, 21 июня. Евреи новый, 5760-й год, отпразднуют 15 сентября. В Японии и Корее Новый год наступит, как и в Европе, 1 января. Только там на календаре совсем другое летоисчисление. Такие вот, как говорится, пироги... А что может быть, не ограничивать нам себя первоянварским застольем, а праздновать Новый год и в феврале - китайцами, и в марте - с индусами, и в апреле - с непальцами, и в июне - с мусульманами, и в сентябре - с евреями?
Новый год в Австралии начинается первого января. Но как раз в это время там стоит такая жара, что Дед Мороз и Снегурочка разносят подарки в купальных костюмах.
Итальянцы в новогоднюю ночь выбрасывают из окон старые вещи - летят из окон на мостовую цветочные горшки, старые стулья, сапоги... Чем больше выбросишь вещей, считают они, тем больше богатства принесет Новый год.
Жители Британских островов двумя руками держатся за старинный обычай "Впуска Нового года" (Letting in New Year). В Хердфордшире обычай впуска Нового года заключается в том, что когда часы начинают бить 12, открывают заднюю дверь дома, чтобы выпустить Старый год, а с последним ударом часов открывают переднюю дверь, впуская Новый год.
В Шотландии перед полуночью на фермах разводят яркий огонь в камине и вся семья садится вокруг него в ожидании боя часов. Когда стрелки часов приближаются к 12, хозяин дома встает и молча открывает дверь. Он держит ее открытой до тех пор, пока часы не пробьют последний удар. Так он выпускает старый год и впускает новый.
В Испании выразительные черты эротического культа несет на себе один из новогодних обычаев, соблюдающийся и теперь во многих деревнях страны, хотя теперь уже в шуточной форме: "estrechos" (в Астурии - "devotos") - заключение фиктивных браков. Под Новый год девушки и парни всей деревни тянут жребий - бумажки с именами односельчан обоего пола. Парни таким образом получают "невест", девушки - "женихов". Кое-где, например в округе Оренсе, эта процедура проделывается перед кострами у церковной паперти. Образовавшиеся брачные пары считаются до самого конца святок влюблен-ными, и и ведут себя соответствующе.
В Барселоне, в Мадриде еще недавно в новогоднюю ночь продавали билетики с именами гостей обоего пола и потом соединяли их парами наобум: получались "женихи" и "невесты" на весь вечер. На следующее утро "жених" должен был прийти к своей "невесте" с визитом и подарком - цветами, конфетами. Иногда молодые люди подстраивали дело так, чтобы получить в "невесты" любимую девушку, и дело кончалось настоящим браком.
Очень вероятно, что здесь - следы древнего, вполне серьезного брачного обычая, когда браки заключались под строгим контролем общины.
В Бельгии и Нидерландах повсеместно распространена "магия первого дня", смысл которой заключается в том, что по поведению человека в первый день Нового года судят о том, что ему предстоит в наступающем году. Поэтому старались ничего не занимать в этот день, надеть что-нибудь новое и т. д. Чтобы весь год был достаток в доме, необходимо было и изобилие еды в Новый год.
День Нового года является также и праздником для детей. В этот день дети поздравляют родителей с Новым годом и читают им заранее приготовленные поздравительные письма, написанные на специальной, украшенной яркими цветами и лентами бумаге. У фламандцев и валлонов в ночь под Новый год по домам ходит "Добрый ангел" или "Младенец Христос", которые кладут сладости под подушку спящим детям.
С древних времен существует в Нидерландах и Бельгии еще один широко распространенный и в других странах обычай - выборы короля праздника. Для этого хозяйки пекут пирог, в который запекается боб. Тот, кому достается кусок пирога с бобом, становится королем на весь праздник. Король сам подбирает себе королеву и свиту: придворного шута, вельможу, "Черного Петера" и др.
В Брабанте и Западной Фландрии существует и другой способ избрания короля. Изготовляются 16 специальных так называемых королевских открыток (Koningsbriefs), на которых изображены король, его придворные и слуги: советник, кравчий, духовник, посол, певец, актер, повар и др. В деревне часто рисуют такие открытки от руки. Затем присутствующие наугад берут по одной открытке, и таким образом распределяются роли праздничного вечера. Король и королева, увенчанные коронами из золотой бумаги, руководят вечером. Все их жесты, поступки присутствующие должны повторять. Их власть продолжается и весь день 6 января, который проходит в веселых развлечениях и шутках.
По финским старинным представлениям, центральный зимний месяц был лисиным. Январь и февраль назывались большим и малым или первым и вторым месяцем таммикуу (tammikuu). Празднование Нового года 1 января было воспринято финнами в XVI в. До этого, как уже говорилось, год начинался после Михайлова дня, постепенно передвигался к концу октября и одно время праздновался, очевидно, 1 ноября. С того времени, как Новый год стали отмечать 1 января, на канун его и на первое число перешли характерные для такой даты черты. В канун стали гадать. В том числе распространилось пришедшее с запада литье олова в воду. Отливали по фигурке для каждого члена семьи и последнюю - для духа земли, чтобы узнать, будет ли он покровительствовать дому. В воде из-под литья девушки смачивали свои платки и клали их под голову, надеясь увидеть во сне суженого. Кроме того, смотрели в зеркало, что якобы поможет увидеть лицо жениха, предсказать в наступающем году: предстоящее замужество, время смерти и т. д.
В Австрии современный обычай подарков и поздравлений на Новый год был распространен еще в конце XVIII и начале XIX в. Теперь принято дарить фигурки или посылать почтовые открытки с традиционными символами счастья; таковыми считаются трубочист, четырехлистный клевер, свинья. Ужин 31 декабря должен быть обильным, чтобы в Новом году хорошо жилось. Обязательным мясным блюдом был заливной поросенок или свинина. Считали, что, для того чтобы быть счастливым, надо съесть кусок головы или свиного рыла; это называлось "участвовать в свином счастье" (Saugluck teilhaftig werden).
В Швейцарии (да и в выше упомянутой Австрии) люди наряжаются, чтобы праздновать день Святого Сильвестра. Этот праздник основан на легенде о том, что Римский папа Сильвестр (314 год) изловил ужасного морского монстра. Считалось, что в 1000-м году этот монстр вырвется на свободу и уничтожит мир. Ко всеобщей радости этого не случилось. С тех пор в Австрии и Швейцарии эту историю вспоминают в Новый Год. Люди наряжаются в маскарадные костюмы и называют себя Сильвестрклаусами.
Новый год - уй эв (uj ev) - в Венгрии не имеет такого значения, как рождество, хотя некоторые рождественские обряды и поверия соблюдались и в это время. Очень, например, были распространены поверия, относящиеся к магии первого дня, среди них немалую роль играли суеверия, связанные с первым посетителем. По общераспространенному поверию, женщина, вошедшая в этот день в дом первая, приносит несчастье. Поэтому часто в дом родственников под каким-нибудь предлогом отправляют мальчика, после посещения которого дому уже не страшен и визит женщины. Много магических действий предпринималось для того, чтобы в Новом году быть здоровым и богатым. Так, в иных местностях, умываясь утром, вместо мыла трут руки монетами, чтобы они не переводились в руках весь год.
В Югославии на Новый Год много гадали: по посоленным 12 долькам лука определяли погоду в том или ином месяце (хорваты, словенцы). В некоторых областях Словении на стол выкладывали десять разных предметов: среди них были сосновая веточка (счастье), кольцо (свадьба), кукла (рост семьи) деньги (богатство) и т. д., которые накрывались меховой шапкой. Каждый гадавший должен был трижды вытащить предмет, и если все время ему попадался один и тот же, то это означало, что в течение года в его жизни произойдет событие, связанное с символикой данного предмета.
Мусульмане используют лунный календарь, поэтому дата Нового года у мусульман каждый год сдвигается на 11 дней вперед. В Иране (мусульманской стране, которая раньше называлась Персией) Новый год встречают 21 марта. За несколько недель до Нового года люди сажают зерна пшеницы или ячменя в небольшое блюдо. К Новому Году зерна всходят, что символизирует начало весны и нового года жизни.
Индусы в зависимости от места проживания празднуют Новый год по-разному. Жители северной Индии украшают себя цветами розовых, красных, фиолетовых, или белых оттенков. В южной Индии матери помещают сладости, цветы, небольшие подарки на специальный поднос. Утром нового года дети должны с закрытыми глазами ждать, пока их не подведут к подносу. В центральной Индии на здания вешают оранжевые флаги. В западной Индии Новый Год празднуется в конце октября. На крышах домов зажигают маленькие огоньки. В Новый год Индусы думают о богине богатства Лакшми.
Новый год в Бирме начинается первого апреля, в самые знойные дни. Целую неделю люди от души поливают друг друга водой. Идет новогодний фестиваль воды - тинджан.
В октябре Новый год приходит в Индонезию. Все люди принаряжаются и просят друг у друга прощения за неприятности, которые они причинили в прошедшем году.
Еврейский Новый Год называется Rosh Hashanah. Это - святое время, когда люди думают о совершенных грехах, и обещают искупить их в следующем году добрыми делами. Детям дарят новую одежду. Люди пекут хлеб и едят фрукты.
Во Вьетнаме Новый Год называется "тэт". Его встречают между 21 января и 19 февраля. Точная дата праздника меняется из года в год. Вьетнамцы считают, что в каждом доме живет бог, и в Новый Год этот бог отправляется на небеса, чтобы там рассказать, как провел уходящий год каждый из членов семьи. Когда-то вьетнамцы верили, что бог плавает на спине рыбы карпа. В наше время на Новый год вьетнамцы иногда покупают живого карпа, а потом выпускают его в реку или пруд. Они также полагают, что первый человек, который войдет в их дом в Новом Году, принесет удачу или неудачу в наступающем году.
В Японии Новый Год празднуется 1 января. Чтобы не впустить злых духов, японцы вешают пучки соломы перед входом в дома, что, как они полагают, приносит счастье. В момент начала нового года японцы начинают смеяться. Они верят, что смех принесет им удачу в приходящем году.
Китайский Новый Год празднуется между 17 января и 19 февраля, во время новолуния. Уличные процессии - самая захватывающая часть праздника. Тысячи фонарей зажигаются во время процессий, чтобы осветить путь в Новый Год. Китайцы считают, что новый год окружен злыми духами. Поэтому они отпугивают их хлопушками и петардами. Иногда китайцы заклеивают окна и двери бумагой, чтобы не впускать злых духов.
В Греции Новый год - это день святого Василия. Святой Василий был известен своей добротой, и греческие дети оставляют свои ботинки у камина в надежде, что Святой Василий заполнит ботинки подарками.

Источник: Женский журнал "Клео"

Притча о кувшине с трещиной

Притча "Мудрец и бабочка"

Наши дети

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

Шановні батьки, у четвер 12. 12. 13 о 16 годині 30 хвилин відбудуться загальношкільні батьківські збори, після яких з радістю чекаю на Вас на класні батьківські збори.

ИНТЕРНЕТ-ЗАВИСИМОСТЬ У ДЕТЕЙ

Многие родители ошибочно полагают, что проблема детской зависимости родилась в эпоху интернета. Если так можно выразиться, то зависимость не зависит от наличия или отсутствия интернета. Фиксация на интернете или компьютерных играх – лишь одна из многочисленных форм проявления зависимости как модели, как способа обходиться с реальностью.

Корни зависимости, как правило, в трех основных источниках:

1. В сильной психологической зависимости от родительских фигур, в сформированной с раннего детства привычке подчиняться. Многим родителям очень нравится, когда их дети максимально послушны, не имеют своего мнения, абсолютно подчинены авторитету. В этом случае, они управляемы, подконтрольны, «прозрачны» для родительского ока.

Психологическая зависимость от другого человека, в данном случае, от взрослого, ведет к формированию зависимого поведения, поскольку, если родитель так или иначе подчинил ребенка своей воле, он не позволил сформироваться собственной воле ребенка. Если заставил служить своим целям и потребностям, то у ребенка проявятся явные затруднения с собственными целями или потребностями.

У него не будет собственной позиции (которая формируется с самого раннего детства, а не «когда вырастешь»), своего мнения (которым начнут интересоваться еще в школе), своих желаний (которые всегда есть, но могут быть задавлены вплоть до депрессивных состояний), целей (о которых родители непременно спросят, когда придет пора отвечать на вопрос «кем быть, каким быть»), мотивов, задач. Только родительские.

И вот на этом самом месте начинают появляться многочисленные искушения: уйти в компьютерную зависимость, игровую, интернет-зависимость, и далее – более страшные и разрушительные виды зависимостей (алкогольную, наркоманию, трудоголию, переедание и так далее) как попытка заиметь хоть какой-то кусочек своей жизни, как попытка спрятаться от служения и подавления. Как попытка организовать себе реальность, в которой ребенок свободен и хоть каким-то образом получает то, что хоть как-то похоже на его истинную потребность.

2. В замене внутреннего контроля ребенка внешним контролем родителя.

Традиционная ошибка тех, кто наблюдает и начинает бороться с чужой зависимостью, – это попытка контролировать что-то за другого, за того, кто пьет, играет или сидит в интернете. Договариваться о сроках пребывания в интернете или за компьютером сложнее, чем просто запретить, выдернуть шнур, накричать, осудить, унизить.

Родитель, борющийся с компьютерной зависимостью ребенка через усиления контроля за ним, путает причину и следствие. Борется с симптомом, а не первопричиной.

Первопричина же в том, что жизнь ребенка не достаточно разнообразна и наполнена. У него нет хоть каких-то способов и форм, чтобы выбирать из них, как именно ему лучше всего отдыхать, наполняться, расслабляться, удовлетворять свои важные детские потребности. Вместо этого его потребности заменены вашими, взрослыми амбициями и тревогами. Возможно, именно из-за них ваш ребенок ходит не в один кружок, а в пять и еще на английский. И ему даже там может нравиться, но ему все равно не хватает времени просто на то, чтобы расслабиться и отдохнуть. И вот тогда ребенок ищет виртуальные способы отдыха, когда вкладываться не нужно, а эффект наполнения есть. Компьютерная реальность, телевизор, а позже алкогольная или нарко-эйфория для этого отлично подходят.

Некоторые родители начинают бороться с этим явлением, не устраняя первопричину, а борясь со следствием. Они запрещают, иногда тотально, любые виды такого наполнения. Чем, конечно, усиливают интерес и тягу ребенка, который будет искать, и видеть вокруг другие возможности для этого.

Усиление вашего взрослого контроля за пребыванием вашего ребенка в интернете будет только усиливать его зависимость, ваша помощь в обретении им самим этого контроля, в выращивании и овладении им – это то, что поможет вашим детям не формировать зависимость, а хорошо управлять собой, даже отдыхая и наполняясь.

Важно понимать, что контроль не формируется за неделю (как того хотелось бы многим родителям), это месяцы, иногда годы, в зависимости от психологической структуры ребенка.

3. В эмоционально не наполненной жизни ваших детей.

Многие родители будут возмущены тем, что им кажется, что их дети имеют все, что только возможно, постоянно вовлечены во что-то. Вот только ребенок, подавленный родителем, будет вовлечен в основном в то, что родитель считает правильным и нужным. И он будет не успевать, а иногда и не будет такой возможности понять, чего же хочет он сам. К тому же родитель, зачастую и сам озабоченный постоянными тревогами о ком-то или о чем-то, и сам будет не уметь наполнять свою жизнь.

Поэтому интернет-зависимость может развиваться как у детей, чьи родители постоянно отсутствуют, живя в ощущении того, что весь мир от них только и ждет подвигов и свершений, того же самого они ждут и от своих детей, не давая им ощутить свою собственную жизнь. Так и у детей, до которых нет, на самом деле, никому никакого дела, до их чувств, внутренних и внешних событий, до их устремлений и переживаний. Их реальность, их окружение таковы, что бегство от реальности – единственный способ пережить одиночество, непонятость, насилие, унижение.

Если в реальности ребенка много активной и увлеченной жизни, интереса, чувств, понимания, драйва, близости, тепла, то мир интернета будет для него не способом бегства от самого себя и той жизни, что он имеет, а всего лишь одним из способов узнавать новое, расширяться, исследовать.

ЯК ВИХОВУВАТИ УСПІШНИХ ДІТЕЙ

Тема: « ЯК ВИХОВУВАТИ УСПІШНИХ ДІТЕЙ»

Упевненість у собі, оптимізм, працьовитість (тобто любов до праці), поява розвинених потреб, схильність досягати всього за рахунок себе, упевненість, що життя має глибокий сенс. Усі ці якості є невід'ємною частиною людини, яку можна назвати улюбленцем життя. Це людина, яка любить життя, почуває потяг до процесу життя та реалізується в усіх його сферах. Вона здатна дивуватися й більш охоче переживає щось нове, ніж шукає притулку у звичному.

Життєві пригоди для неї більша цінність, ніж безпека. Її установка на життя функціональна, а не механістична. Вона бачить ціле, а не тільки його частину, вона бачить структуру, а не окремі її елементи. Вона хоче формувати й впливати за допомогою любові, розуму й прикладу. Вона радіє життю й усім його проявам більше, ніж збуджуючим засобам.

Для того щоб дитина стала такою, вона повинна довіряти світу, а це значною мірою залежить від обставин її зачаття, того, як проходила ва­гітність, пологи й перший рік життя немовляти. Крім того, дуже важливі життєві установки людини, її ставлення до проблем, які ставитиме жит­тя. Якщо вона вийде у світ із базовою довірою і буде діяти на основі адекватних уявлень, вона обов'язково залишиться щасливчиком та опти­містом. Буде жити в злагоді із собою й оточенням. Саме тому батькам потрібно сформувати в дитини низку програм, щоб підтримати в неї такі життєлюбні установки:

1. Не  все за що ти візьмешся у тебе відразу вийде

Це пов'язане з незнанням людиною об'єктивних законів, які керують суспільством і світом. Або з невмінням на практичному рівні справ­лятися із завданнями, які ставить життя. І тому треба сприймати всі невдачі не як катастрофи, а як уроки, які треба засвоїти, завдання, які треба вирішити, щоб більш гармонійно вписатися в цей світ. І щоб досягти бажаного, треба просто завзято вчитися.

2. Усі люди помиляються, ніхто не прийшов у цей світ ідеально пристосованим

Усе знати, вміти, у всьому домагатися успіху, бути в усіх відношеннях компетентним, адекватним і розумним ще жодній людині на планеті Земля не вдалося. Якщо людина прагнутиме досягти цього, вона на­завжди залишиться незадоволеною. У помилках немає нічого страш­ного. Потрібно просто зробити висновки!

3. Ти гарний, ти маєш право любити себе

Для більшості з нас ця теза не потребує доказів. Але дитині таку думку треба завзято насаджувати, щоб вона ввійшла в неї на дуже глибокому рівні (підсвідомості). Тоді дитина, ставши дорослою, буде любити себе незалежно від думки інших.

4. Ти маєш право бути собою, робити бажане й зовсім не зобов’язаний піклуватись про те, щоб ці дії були привабливими для інших

Неможливо подобатися всім. «На чужий роток не накинеш платок» — що б людина не робила, її однаково будуть засуджувати. Зрозуміло, як розумна істота, будь-яка людина розуміє, що залежить від інших і її дії не повинні заважати іншим. Якщо ця вимога виконується, то кожна людина має право діяти так, як їй заманеться.

Любов до дітей — одна з головних рушійних сил еволюції. їм завжди дають найкраще й найновіше, і, природно, вони до цього звикають. І коли виростуть, прагнуть жити так само.

5. Немає абсолютних моральних догм

Якщо людина вважає, що є непорушні прин­ципи, від яких не можна ніколи й нізащо від­мовлятися, це правильний шлях до того, щоб «зламатися під вітрами дійсності». Мораль є ідеологією, за допомогою якої регу­люються взаємини між людьми. Змінилися лю­ди, змінилися відносини — змінюється мораль. Тому немає вчинків, порочних за своєю суттю. Є поведінка людей — адекватна або ж неадек­ватна тій реальності, в якій вони живуть та в якій збираються жити. Якщо ж людина вважає, що є вчинки порочні й погані за своєю при­родою, і людей, що їх зробили, треба суворо карати, вона власноруч поставить між собою й іншими людьми непереборну стіну, за якою й помре в повній ізоляції.

„Мріяти — поетичний спосіб не думати.”

Адріан Декурсель

6. Ти маєш право боятися, страхи потрібні для збереження життя

Ми не все знаємо й не все вміємо, ті чи ін­ші обставини навколишнього світу можуть нас лякати або ж викликати побоювання. Це нормально. Якщо людина, стикаючись із поді­бною ситуацією, збирає інформацію й зі знан­ням справи береться за її вирішення так, щоб максимально убезпечити себе від неприємнос­тей, то ймовірність того, що вона впорається, різко зростає. Якщо ж вона вважає, що єдина її можлива реакція в цьому випадку — бути напоготові, то їй не вистачить жодних запасів адреналіну. Страх уб'є її швидше й ефективні­ше, ніж те, чого вона боїться.

7. Якщо з тобою трапляються неприємності, то переважно вони є найближчими або ж більш віддаленими наслідками твоїх учинків

Усі лиха, які трапляються з людиною,— ре­зультат її неадекватних дій. Якщо вона буде ставитися до них так, то, подолавши їх, буде  рости й розвиватися. Але якщо буде вважати, що біди нав'язані ззовні — обставинами або ж людьми,— назавжди залишиться залежною від них.

8. Умій нести  відповідальність.

Відповідальність — якість, вкрай необхідна, якщо людина хоче жити в суспільстві й щось із себе представляти в ньому. Якщо вона буде уникати відповідальності, стане ніколи й ніко­му не потрібною.

9. Наданий тобі набір здібностей цілком достатній для досягнення успіху.

І не треба прагнути до знаходження надмірних здібностей і можливостей. Треба повною мірою розвити свій потенціал, щоб реалізуватися уні­кальною особистістю.

10. Змінити поведінку інших практично неможливо.

Якщо людина вважає, що її благополуччя за­лежить від інших і їх треба самому змінити, щоб протидіяти їхньому поганому впливу, вона досягне саме того, чого боялася. Така людина не дізнається, що таке спокій, тому що люди будуть їй відповідати тим же.

11. Щастя не можливе, якщо ти пасивно пливеш за течією і нічого не  робиш.

 Якщо людина вважає, що це можливо, то до столітньої летаргії це її обов'язково приве­де. І її щастя, якщо протягом цього часу до неї прийде Прекрасний принц і дасть стусана. Таке ставлення до життєвих проблем необхід­но виховувати в різні моменти життя дити­ни. Робити це слід поступово й ненав'язливо. І через якийсь час ви побачите, що вони у ва­шої дитини прекрасно працюють. Тому до­бре подумайте — як ви будете їх насаджува­ти у своїх дітей. Пам'ятайте, що ефективність вашого впровадження цих принципів (влас­не, ваше виховання) істотно визначатиметь­ся вашим особистим прикладом і безумовною любов'ю.

Батьківська любов, природно, має виявлятися не тільки в словах, а й у реальних діях, реаль­ній позитивній атмосфері, створеній навколо дитини. Результатом стане формування впев­неної в собі .людини. Дитина має знати: допомо­га прийде завжди, батьки поруч, вони люблять і допоможуть.

„Мрії — не відхід від дійсності, а засіб набли­зитися до неї.”

Вільям Сомерсет Моем

Зрозуміло, не завжди дитина робитиме те, чого ви від неї захочете. Але якщо ви будете терпи­мими до її неминучих помилок, терпляче допо­магатимете переборювати їх, то й вона сама, ставши дорослою, буде терпимою. Якщо ви співчували тоді, коли вона пережи­вала невдачі, вона сама стане великодушною. Зловтішаються над іншими звичайно ті, над невдачами яких у дитинстві сміялися. І тому вони, коли бачать людину, якій не поталанило, радіють, що не вони одні такі погані.

Якщо дитина почуває, що ви їй довіряєте, то вона виростає відповідальною, буде вірити в се­бе й інших. Якщо за свої досягнення завжди чує похвалу від вас, вона буде вам вдячна. І, коли виросте, теж буде вдячною людиною. Якщо вона відчуває, що в більшості випадків ви схвалюєте її вчинки, то буде впевнена, що вона..гарна,її..люблять. І тому в майбутньому буде любити себе не залежно від того, що бу­дуть говорити про неї інші люди. Якщо ви будете визнавати її досягнення, будете їм щиро радіти, у своєму дорослому житті во­на із задоволенням буде ставити собі все нові й нові цілі й обов'язковоі їх досягне. Адже вона знає, що в неї вже багато разів виходило те, за що вона бралась. І тому зараз немає жодних сумнівів, що в неї знову все буде гаразд. Якщо людина не сумнівається в отриманні результатів своєї діяльності, то вона майже завжди досягає своєї мети. Якщо ж зазнає невдачі, то для такої людини це не привід для самозвинувачень.

А тепер розглянемо практичні поради, які до­зволять вашим дітям бути (залишатися) оптиміста­ми й радіти життю.

„Фантазія є ще однією творчою здатністю нашої психіки.”

Альфред Адлер

НЕ ПІДГАНЯЙТЕ, А ДІЙТЕ

Ви знаєте, що кожний з батьків у середньому щодня висуває своїм дітям понад 2000 беззапереч­них вимог? Що це за беззаперечні вимоги? Це ви­моги, що вимагають негайного виконання. Звучать вони приблизно так: «Вставай. Час до школи. Одяг­нися. Поснідай. Прибери за собою посуд. Почисти зуби. Причеши волосся. Нагодуй собаку. Не забудь зробити уроки. Забери свої туфлі. Збери іграшки. Вимкни телевізор. Накрий на стіл. Зроби уроки...». Як же тут не «оглухнути» від нескінченного потоку вказівок?! Наші вимоги можуть бути висловлені ще й у такому категоричному тоні: «Зараз же зроби це, а то гірше буде!»

День у день ті самі вимоги залишають занад­то мало можливостей для здійснення самостійних учинків, дій, активності дитини. Якщо ви все-таки висуваєте якусь вимогу дитині, робіть це, уникаючи нотацій і невдоволення із приводу того, що вона колись зробила або не зробила.

„Красива брехня? Увага! Це вже творчість.”

Станіслав Єжи Лец

ПЕРЕБОРІТЬ НЕГАТИВНУ СТАТИСТИКУ

За середньостатистичними даними, дитина одержує в день тільки 12,5 хвилин на спілкування з батьками. Із цього часу 8,5 хвилин батьки відво­дять на різного роду наставляння, зауваження й су­перечки зі своїми нащадками. На довірче дружнє спілкування залишається лише 4 хвилини на день! До речі, у середньому дитина одержує щодня 432 негативні зауваження й лише 32 позитивних.

Жахаючі статистичні дані, чи не так? Важко в цій ситуації дитині не зневіритися в собі, своїх силах, щасливому майбутньому. Але ж вам так хо­четься, щоб ваш малюк був щасливим? Тоді приді­літь своїй дитині більше часу та замініть «негатив» на «позитив».

НЕ ВІШАЙТЕ НА ДИТИНУ «ЯРЛИКИ»           

Деякі ярлики, які навішують на дитину оточую­чі, а іноді й самі батьки, можуть приклеїтися до них назавжди: «він безглуздий»; «він кращий за всіх»; «він боягуз»; «вона геніальна»; «він відстав у розви­тку»; «вона нічого ніколи не бачить»; «він важкий підліток»; «вона гарненька».

Ярлики приклеюються до дітей, заганяють їх у жорсткі стереотипи, подолати які потім над­звичайно важко. Вони спотворюють їхнє уявлення про себе та свої потенційні здібності. Діти стають такими, якими вони себе вважають на підставі то­го, що думаєте про них ви. Ярлики можуть стати зручною відмовкою як для вашої дитини, так і для вас самих.

НЕ НАВ'ЯЗУЙТЕ СВОЮ ДУМКУ ДІТЯМ  

Задумайтеся над тим, що ми іноді говоримо своїм дітям: «не будь таким дурним!»; «поводься тихо»; «сиди смирно»; «чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра?»; «перестань плакати!»; «як тобі не соромно!»; «від тебе стільки шуму!»; «з то­бою саме лихо!»; «ти думаєш тільки про себе!»; «ти такий же, як твій батько!»; «не сумуй!».

Ми гаємо час, говорячи дітям, щоб вони не бу­ли такими, які, як нам здається, вони є. Більше того, вимагаємо, щоб вони стали такими, якими ми хочемо їх бачити. Часто це закінчується тим, що, ставши дорослими, вони, як і колись, продо­вжують займатися справою, що їх абсолютно не на­дихає. Багато дорослих усе життя мріють позбутися безрадісної роботи, що вони колись обрали з волі батьків. Тому з повагою ставтеся до думки ваших дітей. Єдність і згуртованість не можуть виникнути на основі одноманітності думок.

ЧАСТІШЕ НАГАДУЙТЕ ДИТИНІ, ЩО ВОНА ВІДІГРАЄ ВЕЛИКУ РОЛЬ У ВАШОМУ ЖИТТІ

Дитині певною мірою зручно почувати себе «малюком», від якого ніщо не залежить у навко­лишньому світі. Це особливо притаманно підліткам. Вони схильні вважати, що дорослі наділені майже необмеженою владою, а думки, почуття й учинки підлітків не мають для них жодного значення. Тому частіше нагадуйте дітям, що вони відіграють істот­ну роль у вашому житті. Наприклад: «Ти знаєш, я так вдячна, що ти дав мені пораду з приводу своєї молодшої сестри. Це виявилося дуже корис­но. Я спробував зробити так, як ти запропонував: не поводитися з нею, як із малолітньою дитиною,— і знаєш, вона стала набагато слухнянішою та само­стійнішою».

„Конфлікт і його подолання — це фундамен­тальні елементи творчості.”

Мелані Кляйн

ЗМІЦНЮЙТЕ ДИТЯЧУ ВІРУ В МРІЮ

Довідайтеся, якими є заповітні бажання вашої дитини, і підтримайте її в їхньому здійсненні. До­помагаючи дітям втілювати бажане, ви привчаєте їх до думки, що мрії здійснюються. Це дає їм від­чуття повноти життя. Якщо ми відмовляємося від своїх мрій і надій, життя стає сірим і дещо без­глуздим.

Зробіть усе, щоб допомогти дитині здійснити свої заповітні бажання. Існує безліч справ, за допо­могою яких ви зможете зміцнити віру дітей у здій­снення їхньої мрії.

ЧАСТІШЕ ВЛАШТОВУЙТЕ «СВЯТА НАТХНЕННЯ»

«Свято натхнення» можна влаштувати за обі­днім столом, на сімейному святі, де завгодно, у будь-якому місці, у будь-який час. Це прекрас­на можливість зосередитися на тому, що ми лю­бимо одне одного, а не на тому, що нам не по­добається у вчинках близьких людей. Для цього в імпровізоване коло поміщають кого-небудь зі членів родини. Взявшись із ним за руки, кожний по черзі говорить йому: «Я люблю в тобі...». Коли всі закінчать, «винуватець урочистостей» сам ви­словлюється з приводу того, що йому подобається в собі, а потім обирає наступного члена родини, запрошуючи його в середину сімейного кола. І так далі... Повірте, ви будете просто вражені атмосфе­рою духовної близькості, що виникає на «святах натхнення».

ДІЙТЕ ТАК, НАЧЕБТО ВАША ДИТИНА МОЖЕ ВПОРАТИСЯ САМОСТІЙНО

Часто нам буває простіше зробити що-небудь за свою дитину, тому що, правду кажучи, ми вміємо робити все набагато швидше й раціональніше. Але, тим самим ми позбавляємо її можливості пізнавати життя на власному досвіді. Якщо ваша дитина на­магається надягти черевики й говорить вам: «Я не вмію», а ви знаєте, що раніше вона могла зробити це сама, посміхніться й вийдіть із кімнати. У жод­ному разі не просіть її та не стійте в неї «над ду­шею». Таким чином ви дасте дитині відчуття, що в неї вірять, а це почуття здатне підштовхнути її до здійснення таких учинків, які вона вважала непо­сильними для себе.

Переконаєтеся, що у вашої дитини є певні обов'язки і вона робить свій внесок у сімейні справи.

Один із чудових способів допомогти дитині відчути свою значущість — дати їй якнайбільше можливостей принести користь усій родині. Нехай дитина знає, наскільки важливим є її особистий внесок у сімейні справи.

УНИКАЙТЕ ГОВОРИТИ ДИТИНІ «НЕ МОЖНА»

Ми дуже часто говоримо дітям «не можна» і рідко — «можна». Від цього не стає краще ні на­шим дітям, ні нам самим. Занадто часто ми вимов­ляємо «не можна» із приводу того, що насправді не дуже й важливо. Тому краще запитайте себе: «Що для мене важливіше: дозволити дитині пізна­ти незвідане або зберегти в домі порядок?» Замість того, щоб говорити: «Не можна малювати на сті­нах»,— скажіть: «Стіни — не для того, щоб на них малювали. Ось тобі папір».

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТІ ЗАСЛУГИ ДІТЕЙ БЕЗ ПОРІВНЯННЯ ІЗ ЗАСЛУГАМИ ІНШИХ

Привчайте дитину ставити перед собою власну мету й робити все, від неї залежне, щоб досягнути її. Запитуйте її приблизно так: «Чи все ти зробив, що від тебе залежало?», а не так: «Ти це зробив кра­ще, ніж інші?». Коли заслуги вашої дитини не по­рівнюються із заслугами когось ще, вона набагато охочіше робить усе від неї залежне. Це також до­поможе позбавити розчарування у випадку, якщо хтось виявиться кращим. А такий завжди знайдеть­ся. Нехай ваша дитина отримує задоволення від то­го, що вона робить сама, а не від того, у чому вона може перевершити іншого.

НЕНАВ'ЯЗЛИВО ДОПОМОЖІТЬ ДИТИНІ САМОСТІЙНО ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ

Замість того щоб говорити дитині: «Дозволь мені це зробити»,— краще навчіть її за допомогою навідних запитань поміркувати над тим, як можна самостійно досягнути успіху в тій або іншій справі. Наприклад: «Я помітив, як минулого разу ти робив і в тебе досить добре все вийшло. Як ти думаєш, мабуть, і цього разу в тебе це вийде?»

ЗАОХОЧУЙТЕ САМ УЧИНОК, — НЕ РОЗХВАЛЮЮЧИ ТОГО, ХТО ЙОГО РОБИТЬ

Розхвалюючи дитину, ви несвідомо робите її залежною від заохочень. У неї може виникнути відчуття, що будь-який її вчинок неодмінно пови­нен одержувати схвалення. І навпаки, ваше добре, підбадьорююче слово, що стосується самого вчин­ку, змушує дитину зосередитися на тому, що вона відчуває сама з цього приводу (внутрішній фактор заохочення).

Використовуйте такі фрази: «Схоже, ти отримав задоволення, малюючи цю картину», а не такі: «Ти гарний хлопчик».

Цей виховний прийом допомагає дитині від­чути свою значущість, упевненість у своїх силах і спроможність творити.

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТУ ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ — ДИТИНИ В ЇЇ ВЧИНКАХ

Коли ви хочете заохотити дитину за те, що во­на вже зробила, найкраще робити це так, щоб під­креслити її особисту зацікавленість у цьому вчинку. Наприклад, якщо ваша дочка отримує в школі гарні оцінки, скажіть: «Схоже, що вчитися тобі приєм­но» або «Мабуть, твоє навчання йде тобі на ко­ристь». Такі слова набагато ефективніші, ніж фрази на кшталт: «Я впевнена, що з такими оцінками ти перевершуєш усіх учнів у класі», або «Ти в мене така розумниця», або «Я по-справжньому пишаюся тобою».

Якщо вам не вдасться розбудити в дитині осо­бисту зацікавленість у своїх діях, то згодом єдиним стимулом для того, щоб щось робити, для неї мо­же стати заохочення оточуючих, тобто зовнішній фактор.

ЗНАХОДЬТЕ НАЙМЕНШИЙ ПРИВІД ДЛЯ ЗАОХОЧЕННЯ

Часто коли ми буваємо сердиті або дитина «ви­водить нас із себе», дуже непросто підібрати по­трібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. І тому ми або мовчимо «зчепивши зуби», або кричимо та караємо її. А це, як правило, тільки погіршує ситуацію. Що робити?

Краще заспокоїти дитину, нагадавши їй про її колишні успіхи, про події, які були радісними для неї. Якщо ж ви будете вишукувати в її вчин­ках тільки недоліки і зосереджуватися на них, то в неї може згаснути будь-яке бажання що-небудь робити.

СКОРИСТАЙТЕСЯ СВОЇМИ НЕДОЛІКАМИ

Діти відчувають себе карликами у світі всемогут­ніх велетнів. Вони схильні переоцінювати здатності батьків (малюки взагалі вважають своїх батьків ета­лоном у всьому) і недооцінювати власну значимість. Щоб нейтралізувати такі відчуття, не потрібно бо­ятися говорити з ними про ваші власні помилки й невдачі, намагаючись додати розмові в цілому по­зитивний акцент. Розмовляючи з дитиною про свої труднощі й про те, як ви з ними справляєтеся, ви даєте їй зрозуміти, як важливо ділитися власними проблемами, щоб долати їх спільними зусиллями рідних і близьких. Поступово й діти виробляють у собі вміння говорити правду, без остраху здатися недосконалими.

„Відсутність мрії губить народ.”

Джон Кеннеді

ПОМИЛЯТИСЯ — ЗНАЧИТЬ ПІЗНАВАТИ ЖИТТЯ

Коли ваша дитина помиляється, уникайте ро­бити їй зауваження, бо це змусить її згодом при­ховувати свої помилки, обманювати й побоюватися ризикувати.

Батькам властиво оберігати дітей від помилок. Коли вони все ж таки помиляються, часто доріка­ємо або самі намагаємося вирішити проблеми. Іно­ді навіть жаліємо дитину і починаємо її втішати: «Усе нормально, мама сама все влагодить». Так ми не навчимо дитину відповідати за свої помилки. Помилки відіграють істотну роль у пізнанні світу і є невід'ємною частиною самого життя. Не поми­ляється тільки той, хто нічого не робить.

ПЕРЕСТАНЬТЕ ВІДНІМАТИ В ДИТИНИ ЇЇ САМОСТІЙНІСТЬ

Надмірна опіка може тільки зашкодити дити­ні. Усі ми любимо своїх дітей і не хочемо бачити їхні страждання. Але, відгороджуючи їх від справ, ми робимо їм ведмежу послугу.

Незважаючи на те, що такі акти милосердя благотворно впливають на наше почуття власної значимості, вони заважають дітям пристосуватися до реального життя. Надмірна опіка закладає у сві­домість дитини інформацію про те, що навколиш­нє життя повне небезпек і що дитина має потребу в людині, здатній захистити, взяти під своє крило. Наші діти стають старшими, і з роками знайти таку людину буває усе важче й важче. Ви коли-небудь бачили, як вилуплюється з яйця пташеня? Йому в буквальному сенсі доводиться «повністю викла­датися», щоб пробити шкарлупу й вийти з неї. Так і хочеться допомогти йому вибратися. А чи знаєте ви, що якщо розкриєте шкарлупу за нього, то пта­шеня загине? Те саме відбувається й з метеликом, який щосили намагається вийти з кокона. Боротьба дає цим створінням додаткові сили для того, щоб здійснити своє право ввійти в життя.

ПОЗБАВТЕ ДИТИНУ ВІД ПРИНИЖЕНЬ

Часом, коли батьки відчувають, що їхні зусилля підкорити собі дитину ні до чого не призводять, вони вдаються до авторитарних методів впливу, що зменшує почуття власної гідності дитини.

Принизивши, ми, скоріше за все, отримаємо, що хотіли, але це буде тільки тимчасове явище. По­бічні ефекти приниження — невпевненість у собі, бажання помститися й недовіра до нас. Вони ви­являються особливо сильно, коли ми принижуємо дітей у присутності їхніх друзів.

Будьте обережні у використанні таких слів, як «завжди» і «ніколи». Вони є перебільшеними та ґрунтовно псують наші взаємини з дітьми.

НЕ КВАПТЕСЯ

Одвічний педагогічний гріх: чекаємо все й од­разу. Вимагаємо негайної віддачі, іноді не одержу­ємо, але при цьому не уявляємо, скільки втратили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми змушуємо — вона вчиться, але стає «зубрилою» і ненавидить навчання, а може, і... нас.

„І Найбільша помилка при вихованні — це над­мірна квапливість.”

Жан Жак Руссо

Тому, шановні батьки, пам'ятайте: найважливі­шими складовими виховання є терпіння і час.

ОПИРАЙТЕСЯ НА ПОЗИТИВНЕ

Ми дуже принципові й недоліків не терпимо. Зосереджуємося на них, не розуміючи, що губимо дітей, виховуючи брехунів, хуліганів, злодіїв.

Дитина, та й будь-яка людина, не може витри­мати думки про те, що в ній все погано до остан­ньої риси, вона відчуває, що це справді не так, і тому осудливі слова на її адресу просто не сприй­маються.

Однак ми скупі на похвалу, ми «чесні», ми бої­мося добрим словом зіпсувати дитину, ми засмуче­ні життєвими неприємностями, дитина дратує нас своїм невмінням, капризами тощо. І пішли холодні погляди, зауваження, смикання, лайка. Усі проблеми з дитиною виникають гам, де вихователеві не ви­стачає доброго слова.

Ми вибудовуємо монблани теорій, методик, щоб приховати ці недоліки.

Тому поступово вилучайте з репертуару своїх виховних засобів погляд косий, підозрілий, важкий. Залишайте погляд добрий, лагідний, розуміючий, підбадьорливий. А для покарання? Здивований по­гляд: «Я знаю, що ти чудовий хлопець. Як же ти міг таке зробити?!».

Заборонимо ж собі сваритися з дитиною хоч на тиждень і, якщо вистачить витримки, ми з по­дивом побачимо, наскільки м'якшою, добрішою, слухнянішою та веселішою вона стала. Це здається дивом, але дива немає — просто ми на тиждень зійшли з помилкового шляху виховання!

Необхідно знаходити найменший привід для за­охочення. Але часто, коли ми буваємо сердитими або дитина «виводить нас із себе», дуже непросто підібрати потрібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. Іноді ми змушені буквально «відкопувати» навіть «найнезначнішу малість».

Отже, у вихованні зробіть опору на позитивне, теплий погляд, добре слово — і дитина обов'язково стане кращою.

„Уява важливіша, ніж знання.”

Альберт Ейнштейн

ВИХОВУЙТЕ СПІЛКУВАННЯМ

Дієслово «виховувати» поєднує в собі три різні дії: керувати, вчити, спілкуватися.

Ми маємо керувати дітьми, поки вони малень­кі, вчити їх, але досить часто цим і обмежуємося, залишаючи осторонь найважливішу педагогічну дію — спілкування. І можна зрозуміти, чому ми схильні відхиляти спілкування,— воно несумісне з керуванням і навчанням.

Спілкування вимагає рівноправ'я та взаємопо­ваги. Спілкування — здатність перейматися почут­тями іншого.

Мить спілкування для виховання значить біль­ше, ніж години повчань.

Головна думка під час спілкування: дитина — рівна нам людина. Так просто. Але визнання цієї рівності перевертає душу дорослої людини та ро­бить щасливими дітей. Чудово!

ВИХОВУЙТЕ ЛЮБОВ'Ю

Усе виховання тримається на одному слові — люби. Потреба в любові є однією з фундаменталь­них людських потреб. Її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини.

Щоразу, коли ми караємо, погрожуємо, зви­нувачуємо, придушуючи в собі нашу любов, ми викликаємо в дітей почуття страху. Страх руйнує особистість і змушує дітей відчувати свою непо­вноцінність. Нам, дорослим, довелось достатньою мірою випробувати це почуття на власному досвіді, щоб уявити, яким руйнівним воно може бути. Ді­тям необхідно відчувати нашу любов без будь-яких умовностей, вони мають знати, що їм не треба спе­ціально робити що-небудь, щоб її заслужити. Однак досить часто від батьків можна почути звертання: «Якщо не будеш хорошим хлопчиком, не буду тебе любити» або «Не очікуй від мене нічого доброго, поки не перестанеш... (лінуватися, бешкетувати) і не почнеш... (добре вчитися, допомагати по гос­подарству, слухатися)».

Давайте прислухаємося до цих висловлювань. Дитині повідомляють, що її люблять (або будуть любити), «тільки якщо...». Які ж причини заважа­ють батькам безумовно любити, сприймати дитину й показувати це їй?

Багато хто з нас, навіть уже ставши дорослим, за старою звичкою намагається бути улюбленцем завдяки певним вчинкам. Давайте поставимо собі запитання: «Чи все я роблю для того, щоб вчин­ками моєї дитини керувала любов, а не страх?» Страх може стати причиною того, що діти будуть уникати відповідальності та проявів ініціативи, усе частіше й частіше вдаючись до неправди й обви­нувачення інших. Діти можуть реагувати на страх двома способами: наступом або відступом. Вони або стають упертими і не піддаються або, навпа­ки, забиваються в кут. Страх породжує ворожість, відособленість, невпевненість. А за допомогою без­умовної любові ми вручаємо нашим дітям один із найкоштовніших подарунків — уміння зберегти в собі віру в життя.

КАЯТТЯ БАТЬКА

Послухай, синку. Я вимовляю ці слова в той час, коли ти спиш; твоя маленька рука підкладена під щічку; а кучеряве біляве волосся злиплося на во­логому чолі. Я один прокрався у твою кімнату.

Кілька хвилин тому, коли я сидів у бібліотеці і читав газету, на мене нахлинула важка хвиля каят­тя. Я прийшов до твого ліжечка з визнанням своєї провини.

Ось про що я думав, синку. Я зірвав на тобі свій поганий настрій. Я вилаяв тебе, коли ти вдягався, тому що ти витирався мокрим рушником. Я вилаяв тебе за те, що ти не почистив черевики. Я сердито закричав на тебе, коли ти кинув щось зі свого одя­гу на підлогу.

За сніданком я теж до тебе причепився. Ти про­лив чай. Ти жадібно ковтав їжу. Ти поклав лікті на стіл. А потім, коли ти відправився погратись, а я квапився на потяг, ти обернувся, помахав мені ру­кою і крикнув: «До побачення, тату!»

„Я ж насупив брови і сказав: «Розправ плечі!»...”   Л. Лорисд

ВИХОВУЙТЕ СПІВПРАЦЕЮ

Виховання — співпраця з дитиною. Педагогі­ка — наука про мистецтво співпраці. Співпрацю­вати з людьми — значить поважати їх, цінувати, вміти поступитися своїми бажаннями, мати потре­бу в них і бути їм потрібним.

„Людина, що дійсно поважає людську осо­бистість, поважає її у своїй дитині, почина­ючи з тієї хвилини, коли дитина відчула своє «я» і відокремила себе від навколишнього світу.”  Дмитро Писарев

А його так мало в наших взаєминах з дітьми. Багатьом із нас потрібно покаятися у своїх прови­нах перед дітьми і... стати іншими.

Отже, з одного боку, найпростіша педагогіка вкладається в одну фразу: «А дати йому, як треба, щоб знав!» З другого — нескінченні складнощі та суперечності: «Що робити?» Вибирати треба вам, а ми віримо, що ваш вибір буде правиль­ним.

Застосовуючи вищенаведені практичні поради, ви допомагаєте власній дитині бути оптимістом. Використовуючи їх, пам'ятайте про певні застере­ження, а саме:

1.            Якщо ви будете постійно критикувати свою ди­тину, то вона через це навчиться засуджувати (себе й інших людей).

2.            Якщо ваша дитина буде рости у ворожій об­становці, то вона навчиться так само вороже ставитися до світу. І це навчить її бути над­мірно агресивною.

3.            Якщо ваша дитина виросте в атмосфері страху, вона навчиться боятися всього на світі.

4.            Якщо ви оточите свою дитини атмосферою жа­лості, вона навчиться жаліти себе, а це при­зведе до негативних наслідків.

5.            Якщо ви створите своїй дитині атмосферу глу­зувань, вона може стати сором'язливою.

6.            Якщо ви будете постійно порівнювати свою дитину з іншими дітьми, вона навчиться за­здрити.

7.            Якщо ви будете постійно соромити її — вона навчиться завжди почуватися винною.

Отже, шановні батьки, подумайте гарненько, якими ви хочете бачити своїх дітей. Ми сподіває­мося, що оптимістичними, радісними, щасливими, справжніми улюбленцями долі.

http://lyceum.net.ua/procesnavchannya/vyhovannya/322-batkvskiy-lektory.html

Юридична відповідальність неповнолітніх

Юридична відповідальність неповнолітніх

Підставою для законного залучення особи до відповідальності є необхідність вважати її суб’єктом для цього виду правопорушень. Однією з вимог до суб’єкта правопорушення вважається досягнення ним певного віку. У кримінальному праві неповнолітніми вважаються особи віком до 18 років. За загальними засобами кримінальна відповідальність настає з шістнадцяти років, а за окремі види злочинів – з 14 років. З чотирнадцяти років кримінальна відповідальність настає: ·       За всі види вбивства; ·       Умисне заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров’я; ·       Зґвалтування; ·       Крадіжку, грабіж, розбій; ·       Злісне й особливо злісне хуліганство; ·       Умисне знищення або пошкодження державного майна, що спричинилося до тяжких наслідків; ·       Умисне вчинення дій, що можуть призвести до аварії поїзда. Кримінальна відповідальність для неповнолітніх, що досягли 14 або 16 років. Настає з нуля доби, наступної за днем народження. Якщо є до моменту вчинення злочин особа не досягла встановленого законодавством віку відповідальності за певний злочин, вона або взагалі не підлягає кримінальній відповідальності, або буде звинувачена у скоєнні іншого злочину. Для неповнолітніх, що не досягли 18 років, закон передбачає кілька положень, що пом’якшують їх відповідальність порівняно з відповідальністю дорослих злочинців. Позбавлене волі неповнолітньому може бути призначене на термін не більше 10 років, якщо в конкретній статті. Особливої частини Кримінального кодексу України за споєння злочину передбачено суворіше покарання. Факт неповноліття винного повинен розглядатися судом як обставина, що відтягує (полегшує) вину. Для неповнолітніх злочинців передбачені м’якіші порівняно з дорослими злочинцями умови для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. У разі здійснення неповнолітнім злочину, що не має великої суспільної небезпеки, а також якщо неповнолітній зробив суспільно небезпечне діянні, але не досяг віку кримінальної відповідальності (14 років), до нього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру до яких належать: ·       Зобов’язання привселюдно чи в іншій формі вибачитись перед потерпілим; ·       Попередження; ·       Передання неповнолітнього під нагляд батькам чи особам що їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу з його згоди, а також окремим громадянам на їх особисте прохання; ·       Покладання на неповнолітнього, який досяг 15 років і має майно чи заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяний збиток; ·       Направлення неповнолітнього у спеціальну навчально-виховну установу для дітей і підлітків до його виправлення, але щонайбільше на 3 роки. Останній захід є найбільш суворим. Він здійснюється примусово незалежно від бажання неповнолітнього. До навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи спеціального призначення (для правопорушників віком 11-14 років) і професійні училища соціальної реабілітації (віком від 14-18 р.). Доцільно зауважити, що примусові заходи виховного характеру не є покаранням і не спричинюють характерних для покарання негативних наслідків, насамперед судимості. Але якщо ці заходи не мали на порушника належного впливу, суд може вжити до нього суворіші примусові заходи аж до направлення у спеціальні заклади чи засудити до передбаченого законодавством покарання. В адміністративному праві юридична відповідальність настає з 16 років. Справа про адміністративні правопорушення неповнолітніх повноважені розглядати комісії у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад. Справи про адміністративні правопорушення, які розглядаються комісіями поділяються на три основні групи: ·       Справи про суспільно небезпечні дії, вчинені особами до досягнення ними 16 років (за них відповідають батьки); ·       Правопорушення, скоєні особами віком 16-18 років; ·       Скоєння дрібного розкрадання державного або громадського майна, дрібного порушення правил користування дорожнім рухом. Ця група справ розглядається комісією лише тоді, коли вони передаються їм органами внутрішніх справ  або судами. Якщо такі правопорушення вчиняють неповнолітні віком до 16 років відповідальність за них несуть родичі. До окремої групи належать справи про інші антигромадські вчинки неповнолітніх, які не вважаються адміністративними правопорушеннями, однак свідчать про певні відхилення від нормального розвитку підлітка, наприклад неналежна поведінка у школі, на вулиці, ранні статеві зв’язки, захоплення іграми, що свідчить про звички, які з часом можуть призвести до злочину. Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає для неповнолітніх поблажливіший режим застосування стягнень порівняно з дорослими правопорушниками. Зокрема, до неповнолітнього не може бути застосований адміністративний арешт. Крім того, за здійснення правопорушень до неповнолітнього у віці 16-18 років замість стягнень можуть бути застосовані такі заходи впливу: ·       Зобов’язання публічно вибачитись перед потерпілим; ·       Попередження; ·       Оголошення догани або суворої догани; ·       Покладення на неповнолітнього обов’язку відшкодувати заподіяні збитки, якщо він має самостійний заробіток; ·       Накладення на неповнолітнього. Який має заробіток, штрафу; ·       Передання під нагляд батьків, або осіб, які їх заміняють. Поряд з цим відповідні комісії можуть застосувати примусові заходи виховного характеру, які вважаються доволі суровими, - це направлення у спеціалізовані навчальні заклади. Як свідчить практики, найчастіше комісії у справах неповнолітніх розглядають такі справи: дрібне розкрадання державного майна, побиття склад в автомашинах, псування телефонів-автоматів, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях або поява в них у нетверезому стані, азартні ігри (в рулетку, карти). Цивільно-правова відповідальність настає з п’ятнадцятирічного віку. Якщо заподіяв неповноті ній що не досяг 15 років, то майнову відповідальність несуть його батьки чи опікун, але тільки тоді, коли заподіяний неповнолітнім збиток виявився результатом нездійснення за ним контролю, неналежного виховання, неправильне застосування до нього свої прав. Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіяв шкоду в той час, коли перебував під наглядом навчального, виховного чи лікувального закладу, то вони несуть відповідальність, але тільки тоді, коли збиток був заподіяний внаслідок нездійснення чи неналежного здійснення контролю за неповнолітнім під час перебування його під наглядом певного закладу. У віці 15-18 років неповнолітній відповідає за заподіяний ним збиток на загальних засадах, тобто відштовхує його самостійно. Але якщо у неповнолітнього немає майна чи роботи, достатньої для відшкодування заподіяної шкоди то за нього не роблять батьки чи опікуни. Але вони несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неповнолітньою дитиною, тобі коли ця школа є результатом їх протиправної поведінки, тобто їх провина полягає в тому, що вони не виконували своїх обов’язків, щодо виховання дітей. При цьому до відповідальності залучаються як батько так і мати, навіть якщо шлюб між ними розірваний, оскільки вони мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей. Відповідальність батьків за своїх неповнолітніх дітей віком 15-18 років має субсидіарний характер. Наприклад якщо мати виплатила більшу частину за заподіяну шкоду, то батько покриває відсутню частину, але потім мати має право зажадати від батька провернути їй частину, витрачену нею, щоб їх частки виплати були порівну. Обов’язок батьків відшкодувати заподіяну неповнолітнім шкоду припиняється після досягнення ним повноліття (віку 18 років) а також якщо в нього до 18 років з’являються майно чи заробіток, достатньо щоб відшкодувати збиток. http://lvivjust.at.ua/publ/juridichna_vidpovidalnist_nepovnolitnikh/1-1-0-26