пятница, 25 октября 2013 г.

Юридична відповідальність неповнолітніх


Юридична відповідальність неповнолітніх
Підставою для законного залучення особи до відповідальності є необхідність вважати її суб’єктом для цього виду правопорушень. Однією з вимог до суб’єкта правопорушення вважається досягнення ним певного віку.
У кримінальному праві неповнолітніми вважаються особи віком до 18 років. За загальними засобами кримінальна відповідальність настає з шістнадцяти років, а за окремі види злочинів – з 14 років.
З чотирнадцяти років кримінальна відповідальність настає:
·       За всі види вбивства;
·       Умисне заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров’я;
·       Зґвалтування;
·       Крадіжку, грабіж, розбій;
·       Злісне й особливо злісне хуліганство;
·       Умисне знищення або пошкодження державного майна, що спричинилося до тяжких наслідків;
·       Умисне вчинення дій, що можуть призвести до аварії поїзда.
Кримінальна відповідальність для неповнолітніх, що досягли 14 або 16 років. Настає з нуля доби, наступної за днем народження. Якщо є до моменту вчинення злочин особа не досягла встановленого законодавством віку відповідальності за певний злочин, вона або взагалі не підлягає кримінальній відповідальності, або буде звинувачена у скоєнні іншого злочину.
Для неповнолітніх, що не досягли 18 років, закон передбачає кілька положень, що пом’якшують їх відповідальність порівняно з відповідальністю дорослих злочинців.
Позбавлене волі неповнолітньому може бути призначене на термін не більше 10 років, якщо в конкретній статті. Особливої частини Кримінального кодексу України за споєння злочину передбачено суворіше покарання. Факт неповноліття винного повинен розглядатися судом як обставина, що відтягує (полегшує) вину.
Для неповнолітніх злочинців передбачені м’якіші порівняно з дорослими злочинцями умови для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
У разі здійснення неповнолітнім злочину, що не має великої суспільної небезпеки, а також якщо неповнолітній зробив суспільно небезпечне діянні, але не досяг віку кримінальної відповідальності (14 років), до нього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру до яких належать:
·       Зобов’язання привселюдно чи в іншій формі вибачитись перед потерпілим;
·       Попередження;
·       Передання неповнолітнього під нагляд батькам чи особам що їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу з його згоди, а також окремим громадянам на їх особисте прохання;
·       Покладання на неповнолітнього, який досяг 15 років і має майно чи заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяний збиток;
·       Направлення неповнолітнього у спеціальну навчально-виховну установу для дітей і підлітків до його виправлення, але щонайбільше на 3 роки.
Останній захід є найбільш суворим. Він здійснюється примусово незалежно від бажання неповнолітнього. До навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи спеціального призначення (для правопорушників віком 11-14 років) і професійні училища соціальної реабілітації (віком від 14-18 р.).
Доцільно зауважити, що примусові заходи виховного характеру не є покаранням і не спричинюють характерних для покарання негативних наслідків, насамперед судимості. Але якщо ці заходи не мали на порушника належного впливу, суд може вжити до нього суворіші примусові заходи аж до направлення у спеціальні заклади чи засудити до передбаченого законодавством покарання.
В адміністративному праві юридична відповідальність настає з 16 років. Справа про адміністративні правопорушення неповнолітніх повноважені розглядати комісії у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад.
Справи про адміністративні правопорушення, які розглядаються комісіями поділяються на три основні групи:
·       Справи про суспільно небезпечні дії, вчинені особами до досягнення ними 16 років (за них відповідають батьки);
·       Правопорушення, скоєні особами віком 16-18 років;
·       Скоєння дрібного розкрадання державного або громадського майна, дрібного порушення правил користування дорожнім рухом. Ця група справ розглядається комісією лише тоді, коли вони передаються їм органами внутрішніх справ  або судами. Якщо такі правопорушення вчиняють неповнолітні віком до 16 років відповідальність за них несуть родичі.
До окремої групи належать справи про інші антигромадські вчинки неповнолітніх, які не вважаються адміністративними правопорушеннями, однак свідчать про певні відхилення від нормального розвитку підлітка, наприклад неналежна поведінка у школі, на вулиці, ранні статеві зв’язки, захоплення іграми, що свідчить про звички, які з часом можуть призвести до злочину.
Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає для неповнолітніх поблажливіший режим застосування стягнень порівняно з дорослими правопорушниками. Зокрема, до неповнолітнього не може бути застосований адміністративний арешт.
Крім того, за здійснення правопорушень до неповнолітнього у віці 16-18 років замість стягнень можуть бути застосовані такі заходи впливу:
·       Зобов’язання публічно вибачитись перед потерпілим;
·       Попередження;
·       Оголошення догани або суворої догани;
·       Покладення на неповнолітнього обов’язку відшкодувати заподіяні збитки, якщо він має самостійний заробіток;
·       Накладення на неповнолітнього. Який має заробіток, штрафу;
·       Передання під нагляд батьків, або осіб, які їх заміняють.
Поряд з цим відповідні комісії можуть застосувати примусові заходи виховного характеру, які вважаються доволі суровими, - це направлення у спеціалізовані навчальні заклади.
Як свідчить практики, найчастіше комісії у справах неповнолітніх розглядають такі справи: дрібне розкрадання державного майна, побиття склад в автомашинах, псування телефонів-автоматів, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях або поява в них у нетверезому стані, азартні ігри (в рулетку, карти).
Цивільно-правова відповідальність настає з п’ятнадцятирічного віку. Якщо заподіяв неповноті ній що не досяг 15 років, то майнову відповідальність несуть його батьки чи опікун, але тільки тоді, коли заподіяний неповнолітнім збиток виявився результатом нездійснення за ним контролю, неналежного виховання, неправильне застосування до нього свої прав.
Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіяв шкоду в той час, коли перебував під наглядом навчального, виховного чи лікувального закладу, то вони несуть відповідальність, але тільки тоді, коли збиток був заподіяний внаслідок нездійснення чи неналежного здійснення контролю за неповнолітнім під час перебування його під наглядом певного закладу.
У віці 15-18 років неповнолітній відповідає за заподіяний ним збиток на загальних засадах, тобто відштовхує його самостійно. Але якщо у неповнолітнього немає майна чи роботи, достатньої для відшкодування заподіяної шкоди то за нього не роблять батьки чи опікуни. Але вони несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неповнолітньою дитиною, тобі коли ця школа є результатом їх протиправної поведінки, тобто їх провина полягає в тому, що вони не виконували своїх обов’язків, щодо виховання дітей.
При цьому до відповідальності залучаються як батько так і мати, навіть якщо шлюб між ними розірваний, оскільки вони мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей. Відповідальність батьків за своїх неповнолітніх дітей віком 15-18 років має субсидіарний характер.
Наприклад якщо мати виплатила більшу частину за заподіяну шкоду, то батько покриває відсутню частину, але потім мати має право зажадати від батька провернути їй частину, витрачену нею, щоб їх частки виплати були порівну.
Обов’язок батьків відшкодувати заподіяну неповнолітнім шкоду припиняється після досягнення ним повноліття (віку 18 років) а також якщо в нього до 18 років з’являються майно чи заробіток, достатньо щоб відшкодувати збиток.

Батьківський лекторій. Лекція 2.


 НАВЧАННЯ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДІТЕЙ
       Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.
       Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.
       Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.
       Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.
       Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.
       Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.
       Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.
       Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.
       До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

       Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.
( В. Сухомлинський)
Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.
( Д. Аддісон)
       Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.
( Цицерон)
       Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.
       У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.
       Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.
       Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?
       Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»
       Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?
       Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.
      
       Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.
( І. Кант)

Кондесюк Тетяна Володимирівна, учитель української мови та літератури.
Білоцерківська міська гімназія № 2 Київської обл.
За матеріалами: Освіта.ua